Дмитро Білоус
«Ти кажеш, не було голодомору?»
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Хтож села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне —
дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті
поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди.
Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії
українського народу та даємо обіцянку передати знане наступним поколінням...Сьогодні поширена думка, що говорити про
голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо?
Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба
сьогодні говорити про голод?
Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб зрозуміти...
Нехай у ваших душах залишиться
цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед
нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не
повторилось!
Немає коментарів:
Дописати коментар